slide01

Становлення і розвиток українського кінематографу

Автор  П'ятниця, 09 вересня 2016 07:25

Історія кінематографії, як і годиться для подібного багатогранного виду мистецтва, дуже пізнавальна, суперечлива, стрімка і насичена.

Базисом для створення перших кінофільмів, звісно, була фотографія — чітка нерухома фіксація того чи іншого зображення. Не вдаючись у подробиці, можна просто відмітити, що перші стрічки були зняті саме за принципом "швидкого фото", що нагадувало швидше рухомі картинки, аніж сьогоднішні, ідентичні реальним, сюжети.

Історія винаходу кіно починається з ХІХ століття. Перша демонстрація кінострічки була здійснена в Парижі двома братами на прізвище Люм'єр у березні 1895 року. Ніби все ясно і закономірно: колискою кіно є саме Париж. Але слід сказати про багаторічні суперечки за право називатися винахідником цього дива. Пояснюється це тим, що шлях до кіноіндустрії складався з трьох віх і на момент презентації першого фільму претендентів на "пальму першості" було декілька: Томас Едісон, Йосип Тимченко і брати Люм'єр.

Перш за все згадаємо Едісона, який створив кінескоп, єдиним недоліком котрого, у порівнянні з більш досконалим обладнанням Люм'єрів, було лише те, що картинки за допомогою приладу могла бачити лише одна людина. Але світ кіно зобов'язаний Едісону ще й усталеною ним шириною кіноплівки, що досить-таки важливо.

Далі слід зупинитися детальніше, адже один з претендентів — Тимченко — мав безпосереднє відношення до України. Він ще у 1893 році винайшов перший у світі кінопроектор. І відбулося це в нашій сонячній Одесі, в навчальному закладі, який тоді називався Одеський Новоросійський університет. Слід відмітити, що приблизно тоді ж і з'явився подібний прилад Люм'єрів, що й призвело до дискусії про першість згодом. Йосип Тимченко створив перші, дещо примітивні, стрічки — зафільмував і продемонстрував вершників і метальників списів. Свій винахід Йосип устиг показати в Москві на з'їзді натуралістів і лікарів задовго до феєричного перегляду кіно в Парижі.

Ще одна постать, про яку не надто часто згадують у історії кіномистецтва — Альфред Костянтинович Федецький, який майже одночасно з Люм'єрами показав ряд сюжетів про тогочасний Житомир. Федецький, представник родини польських шляхтичів, народився у Житомирі, нетривалий час жив у Варшаві, а згодом переїхав разом з близькими до Києва. Закінчивши у Відні Академію мистецтв, Альфред професійно й наполегливо займався фотографією, а через шість років безперервної роботи в Києві відкрив власне фотоательє у Харкові.

Прагнення молодого Федецького до вдосконалення було незборимим, і через це він 2 грудня 1896 року в приміщенні Харківського оперного театру провів перший в Україні кіносеанс.

Пізніше, після кінопоказу Люм'єрів у Парижі, подібні демонстрації "рухомих картинок" набули шаленої популярності, а згодом стали незамінними для людства.

Зараз важко пояснити, чому саме Люм'єри виявилися основоположниками кіно, але ясно одне: Йосип Тимченко не отримав фінансування для подальшого розвитку — надто скептично імперська Росія поставилася до його праці. Та все одно, говорячи про українське кіно, варто зазначити, що "українське" в цій фразі — не просто пустий звук.

Першими екранізаціями в Україні були "Наталка Полтавка", "Наймичка" і "Чарівник", створені на основі однойменних театральних вистав. У зйомках "Наталки Полтавки", до речі, брала участь знаменита Марія Заньковецька, яка не цуралася в роботі новинок. Згодом були спроби екранізувати історичні сюжети, так народився фільм "Богдан Хмельницький", на основі п'єси М. Старицького.

У 1919 році український кінематограф, як і все того часу, перейшов у розряд радянського. У 1922 році почала свою роботу київська кінофабрика, одна з найпродуктивніших і наймодернізованіших у тодішньому світі. Це вона згодом була перетворена на Київську кіностудію Довженка. Поряд з Довженковими фільмами ("Ягідка кохання", "Сумка Дипкур'єра"), тут було знято і "Укразію" Чардиніна, а також кілька стрічок на основі творів української літератури ("Микола Джеря", "Борислав сміється", "Тарас Трясило").

В Одесі, що якоюсь мірою була матір'ю кінематографа, знімали фільми переважно московські режисери. Звідси родом, до речі, "Броненосець Потьомкін" Ейзенштейна. У 20-х роках на теренах українського кіно з'являється молодий талановитий режисер Лесь Курбас, якому ми завдячуємо свіжим, неординарним подихом у режисурі, а також Іван Кавалерідзе.

Звісно, в умовах тоталітаризму 30-х років режисери потерпали від заангажованості власних картин, які обов'язково мали спиратися на держзамовлення. Але виключно поєднання мудрості і таланту тогочасних митців лишило нам пречудові стрічки, серед яких фільм "Райдуга" за сценарієм Ванди Василевської (режисер — Марк Донськой), за який у 1944 році було присуджено премію "Оскар". За часів Другої Світової війни кінопромисловість евакуювали на схід, але зйомки не припинялися.

Якщо говорити виключно про український кінематограф, то першою знаковою його постаттю був, звісно, Олександр Довженко. Саме його "Земля", "Звенигора" і "Арсенал" стали в Україні культовими, хоча навіть він не зміг уникнути суперечок із радянською владою через те, що не вказав у сценарії "Україна в огні" на визначну роль Сталіна в перемозі. Це вже потім з'явиться безліч імен, і кожне з них називатиме талановиту і впевнену у своїх починаннях людину, дорогу українському суспільству.

Разом із загальною "відлигою" в 1950–60-х рр. настає потепління і в кіноіндустрії. Відступає на крок тематична зашореність, урізноманітнюються амплуа акторів, з'являються нові імена. У цей час виникає один із феноменів у цій галузі — "українське поетичне кіно". Але все ще є фільми, які опиняються під категоричною забороною, як-от "Довгі проводи" Кіри Муратової. Та попри все, простежується невпинний розвиток, збільшення акторського і режисерського складу, а отже, і популяризація кінематографа як мистецтва.

Кіно — це те, про що можна говорити не годинами, а днями. Лише називаючи імена тих, хто несе його у суспільство, згадуючи акторів, сюжети, назви... Але це все нині не тільки знаходиться у вільному доступі, а й відомо чи не кожному нашому співвітчизнику. Зараз кіноіндустрія України, втім, як і всі інші сфери життєдіяльності держави, знаходиться не в найкращому становищі. Але хочеться вірити, що світ технологій, талановиті режисери, сценаристи і актори залишаться нескореними і цілеспрямованими й надалі, адже українське кіно існувало і протрималося із самих витоків і має, всупереч усьому, чи не найміцніше коріння у світі.

Наталя Святокум
Sidebar Ad 1
Sidebar Ad 2
Sidebar Ad 3

FACEBOOK