slide01

"Від того, в що вірить, що любить, а що ненавидить людина провідної верстви, в чім бачить вона ідею правди, добра і краси, – від того залежать мотиви вчинків тих, що стоять на чолі нації, а – в відтинку фізичнім – їх акція. Признати це – значить признати велику ролю літератури в духовім і політичнім формуванню одиниці і нації".

 Дмитро Донцов

 

17 (29) серпня українські націоналісти відзначають 132-гу річницю з дня народження  Дмитра Донцова. Він належав до тих непересічних людей, які зуміли, за його висловом, «витиснути тавро власної індивідуальності» на своїй добі. Навіть більше – і на нашій добі витиснене тавро його особистості. Донцов знову в моді.

Тисячі людей вважають себе послідовниками його ідей, виходить друком і користується чималим попитом десятитомник його «Вибраних творів», існують Науково-ідеологічний центр імені Дмитра Донцова, сайт «Дмитро Донцов – апостол української ідеї», його ім’ям називають вулиці.

Масштабна і яскрава постать Дмитра Донцова (1883 – 1973) залишається все ще недооціненою в постімперській Україні. Його, як і інших націоналістичних мислителів, письменників, учених, політиків, публіцистів, часто замовчують, очорнюють, “десакралізують” (як слушно висловилася Л.Костенко). Тим самим вони продовжують деструктивну ідеологічну традицію антиукраїнської радянської влади. І головними причинами тут стають або прикре нерозуміння феномену націоналізму, або якраз добре усвідомлення, чим він є і яка його фундаментальна націо- та державотворча роль в бутті будь-якого народу. Про це не варто забувати. Боротьба з будь-яким  націоналістом (навіть з минулого) – це насамперед боротьба з українським націоналізмом як світоглядно-ідеологічною системою, як вірно зазначив свого часу В. Іванишин.

Дмитро Донцов – політичний діяч, ідеолог українського націоналізму, літературний критик, есеїст і публіцист, – народився 29 серпня 1883 р. у м. Мелітополі Херсонської губернії (нині Запорізька обл.) в сім’ї крупного землевласника. Навчався у реальному училищі в Мелітополі, в Царськосельському ліцеї, студіював право у Петербурзькому (1901-1907 рр.) та Віденському (1909-1911 рр.) університетах. Докторську дисертацію з права захистив у Львові 1917 р. Під час навчання у Петербурзі підтримував контакти з революційним рухом у Києві, був активним членом УСДРП, за що його двічі (1905, 1907) заарештовували. У 1908 р. переїздить до Львова де у 1912 р. одружується. Друкується у часописах «Дзвін», «Наша дума» та «Украинская жизнь», працює як журналіст у Відні, Берліні. Після заснування 4 серпня 1914 р. Союзу Визволення України (СВУ) стає його першим головою, однак уже у вересні виходить із цієї організації.

У 1917 р. повертається до Києва, підтримує Українську народну республіку М.Грушевського, В.Винниченка, С.Петлюри. У 1918 р. стає членом Головної Управи партії українських хліборобів-демократів, очолює Українську Телеграфічну Аґенцію (УТА) гетьмана П.Скоропадського. Після повалення Директорії у 1919-21 рр. очолює прес-бюро при посольстві УНР у Берні (Швейцарія).

З 1922 р. по 1939 р. Д.Донцов живе у Львові, редагує часописи «Літературно-Науковий Вісник» (1922-32 рр.), «Заграва» (1923-24 рр.) та «Вісник» (1933-39 рр.). Його бурхлива редакційна та видавнича діяльність розпочалася при безпосередній організаційній та фінансовій допомозі Є.Коновальця та Української Військової Організації (УВО).

Невдача із створенням Партії Національної Революції, органом якої мала бути «Заграва» і за якою також стояла УВО, була причиною того, що Д.Донцов відійшов від політичної діяльності і почав виступати як незалежний редактор і публіцист. Друкувався в українській, а також у німецькій, швейцарській та польській пресі.

Перед початком війни, у 1939 р. Д.Донцов був ув’язнений польською владою до Берези Картузької. Після звільнення з табору він переїздить до Бухареста, де видає журнал «Батава» (1941 р.), а через деякий час після короткого перебування у Львові Д.Донцов емігрує за кордон. Спочатку була Чехословаччина, Німеччина, Франція, Великобританія, США, а згодом - Канада. У 1948-53 рр. викладав українську літературу в Монреальському університеті (Канада). За кордоном випускає ряд концептуальних праць - «Московська отрута» (Торонто, 1955 р.), «Від містики до політики» (Торонто, 1957 р.), «Хрестом і мечем» (Торонто, 1967 р.) тощо. До останніх днів життя багато друкується в періодиці української діаспори.

Помер Дмитро Іванович Донцов 30 березня 1973 року у Монреалі (Канада).

Вивчення спадщини Дмитра Донцова може суттєво прискорити та інтелектуально поглибити процес прирощення націоцентричної свідомості. Ідеться ж-бо про найбільшого українського філософа першої половини та середини ХХ ст. Йдеться також про відповідального і принципового політика, оригінального літературознавця, ерудованого культуролога, самобутнього етнопсихолога, яскравого публіциста, неперевершеного есеїста, талановитого редактора, який, на думку багатьох ґрунтовних дослідників- і навіть його непримиренних ідеологічних опонентів, справив фундаментальний вплив на розвиток не лише націоналізму, а й української культури взагалі у вкрай складний міжвоєнний період (1920-30-ті роки). Саме його творчий розвиток базової національної моделі шевченківського націоналізму через філософську концепцію націоналізму “чинного” буквально врятував українську націю після катастрофічного програшу Визвольної Війни 1917-20-го років. Саме йому вдалося сформулювати надзвичайно ефективні ідеї філософії виживання нації, нації фактично вкинутої у могилу, вириту чотирма окупаційними режимами. Своїм чином ці ідеї сформували новий, революційний спосіб патріотичного мислення, який зневіреним землякам повертав віру і навіть бездіяльних спонукав до дії. Д.Донцов, спираючись на історію українського та інших народів світу, переконливо довів, що перетворити поневолену націю у націю вільну, у націю господарів своєї долі на своїй власній землі може тільки безкомпромісна, тотальна національно-визвольна боротьба, оперта на власні сили. Здійснити таку боротьбу може тільки людина з душею лицаря, воїна, а не раба, тому й слід покінчити з усіма формами рабської психології та поведінки, передусім інтелектуальними, що найбільш небезпечно вражають духовний провід народу.

Д.Донцов вважався одним з найбільших ворогів радянського режиму. Постать Д.Донцова стала однією з найбільш суперечливих і ключових в історії України ХХ століття. Його погляди еволюціонували від соціал-демократії до націоналізму, від атеїзму до ідей воюючої церкви. У 1913 р. він виступає на ІІ Всеукраїнському студентському з’їзді у Львові з рефератом «Сучасне політичне положення нації і наші завдання», в якому обґрунтовує концепцію сепаратизму України від Росії, що викликало гостру критику з боку російських революціонерів та чорносотенників: В.Леніна, П.Мілюкова та інших.

Пізніше, у працях «Підстави нашої політики» (Відень, 1921 р.), «Націоналізм» (Львів-Жовква, 1926 р.) та «Дух нашої давнини» (Прага, 1944 р.), Д.Донцов розвинув доктрину українського націоналізму. Особливо він наголошує на духовному відокремленні України від Росії, культуру якої вважав антиіндивідуалістичною, азіатською. Своїм головним завданням він вважав виховання «провідної верстви» української нації в дусі активізму, особливі надії покладаючи на молодь. Обстоював ідею виховання української нації в дусі сильних народів. На формування світогляду Д.Донцова великий вплив мали М.Міхновський, В.Липинський, але на відміну від консервативного В.Липинського, який вважав, що треба йти від держави до нації, Д.Донцов стверджував, що тільки сформована нація може створити власну державу.

Д.Донцов критикував демократичну систему, але це ще не дає підстав зараховувати його до тоталітарних мислителів. Він бачив Україну сучасною цивілізованою європейською державою, започаткував в українській політиці й політології широке геополітичне мислення. Його погляди характеризують ірраціоналізм, ідеалізм та плекання культу сильної людини.

Великий вплив мала діяльність Д.Донцова у міжвоєнній Галичині та на еміграції. Завдяки йому створювалася специфічна атмосфера, в якій виховувалася українська молодь, що пізніше вливалася до лав Організації Українських Націоналістів (ОУН) та Української Повстанської Армії (УПА). Д.Донцов не тільки вплинув на особистості Є.Коновальця, С.Бандери, Я.Стецька, але також безпосередньо на формування ОУН, хоч сам він ніколи членом ОУН не був. Його політична філософія і публіцистика великою мірою позначилася на формуванні ідеології так званого «інтегрального націоналізму».

Всупереч звинуваченням недругів, у своїй видавничій діяльності Д.Донцов ніколи не користувався грошима правлячих режимів, зокрема польського і нацистського урядів, і не служив їм, про що вже існують відповідні наукові дослідження і публікації. Д.Донцов був освіченою людиною, вільно читав німецькою, англійською, французькою, іспанською та італійською мовами. Свої матеріали писав німецькою та англійською мовами, слідкував за публікаціями популярних європейських інтелектуалів, з якими знайомиться в оригіналі. Навколо «Літературно-Наукового Вісника» і пізніше «Вісника» він згуртовує групу провідних літераторів, есеїстів і публіцистів, яку пізніше називали «вістниківцями» і «празькою школою», до якої входили Є.Маланюк, О.Ольжич, Ю.Клен, О.Теліга, Ю.Липа та інші.

 Олена Мазур, завідувач відділу Національної пам'яті Кіровоградської обласної організації ВО "Свобода"

Прес-служба Кіровоградської міської організації ВО «Свобода»

Кіровоградська міська організація політичної партії українських націоналістів "Всеукраїнське об’єднання "Свобода" заявляє, що 5 серпня 2015 року голова Кіровоградської міської організації політичної партії "Громадський рух "Народний контроль" Сергій Михальонок в найганебніший цинічний спосіб вчинив зухвалий акт крадіжки й самовольно привласнив собі статус "організатора" проведення "Маршу вишиванок", який вже вшосте відбудеться 24 серпня в місті Кіровограді за ініціативи та організації міського осередку ВО "Свобода".

5 серпня 2015 року в прес-центрі ІАЦ "Перевесло" відбулася прес-конференція члена ВО "Свобода", засновника та незмінного організатора проведення щорічної велелюдної акції "Ходи вишиванок" в місті Кіровограді Олександра Ромащенка. На прес-конференції були присутні журналісти кількох видань ЗМІ Кіровоградщини, які традиційно занотовували та здійснювали аудіо-запис виступу Олександра Ромащенка, який чітко повідомив про дату, час, маршрут, формат і головне - вказав організаторів проведення "Ходи вишиванок". За підсумками прес-конференції в короткий термін на відповідних інтернет-ресурсах кіровоградських ЗМІ з'явилися короткі публікації з анонсом даної події.

В той же час, з невеликою затримкою після закінчення прес-конференції, на сайті ІАЦ "Перевесло", а згодом і на сайті політичної партії "Громадський рух "Народний контроль" з'явилися публікації з анонсом даного заходу, в якому лідер Кіровоградського осередку "Народного контролю" Сергій Михальонок в найганебніший цинічний спосіб вчинив зухвалий акт крадіжки й самовольного привласнення собі статуса "організатора" проведення "Маршу вишиванок". Цей неймовірний за своєю суттю акт крадіжки не піддається жодному адекватному поясненню чи виправданню!

Дуже швидко факт злочину крадіжки був викритий, і на вимогу кіровоградських націоналістів ВО "Свобода" ініціатор цього ганебного вчинку Сергій Михальонок був змушений прибрати зі свого сайту ІАЦ "Перевесло" відповідну статтю, що містила сфальсифіковану інформацію про організаторів заходу. Разом з тим, через деякий час, стало відомо, що аналогічний сфальшований матеріал Сергій Михальонок розмістив і на центральному партійному сайті політичної партії "Громадський рух "Народний контроль". Станом на ранок 6 серпня 2015 року вказана публікація є досі опублікованою на партійному сайті політичної партії "Громадський рух "Народний контроль", що демонструє цинізм та зухвалість, з якими так звані "борці за справедливість від народу" продовжують чинити неприхований злочин крадіжки права й статуса організатора проведення "Ходи вишиванок".

Кіровоградська міська організація політичної партії українських націоналістів ВО "Свобода" звертається до громадськості та представників засобів масової інформації Кіровоградщини з проханням поширити дану заяву в частині спростування сфальшованої інформації про організаторів заходу "Ходи вишиванок". Разом з тим, кіровоградські націоналісти ВО "Свобода" заявляють рішучій протест та обурення з приводу ще небаченого досі на Кіровоградщині подібного виду злочину й вимагають негайно прибрати будь-які сфальшовані прес-анонси про кіровоградську "Ходу вишиванок" зі всіх інформаційних інтернет-ресурсів, що є підконтрольними Сергію Михальонку та іншим, так званим, "народним активістам" політичної партії "Громадський рух "Народний контроль"!

Прес-служба Кіровоградської міської організації ВО «Свобода»


Фото: https://plus.google.com/photos/108409882721578452270/albums/6179739505717556225

З п’ятниці, 17 липня 2015 р., мені та моїм побратимам, депутатам Верховної Ради України, продовжують задавати питання стосовно нашої позиції щодо змін у Конституції. Саме тому настав час доступно і зрозуміло роз’яснити нашу позицію. Дуже гарно вона викладена у блозі нашого лідера Олега Тягнибока. Спробую для широких мас читачів переповісти її, як кажуть, своїми словами.

Отже, серед інших змін, у Конституцію пропонується внести рядочок: "Особливості здійснення місцевого самоврядування в окремих районах Донецької і Луганської областей визначаються окремим законом". Начебто нічого страшного тут й немає. Але, як часто буває – диявол у дрібницях…

Отже, що ж це за такий "окремий закон"? Мова йде про Закон "Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей". Він був ухвалений "таємним голосуванням", з порушенням усіх законних парламентських процедур, 16 вересня 2014 року – майже «копитне голосування» 16 січня. З особливою гордістю хочу відзначити, що фракція ВО "Свобода" була єдиною з депутатських фракцій у парламенті VII скликання, яка одностайно проголосувала проти ухвалення цього Закону.

Ряд положень цього Закону просто обурюють. Наприклад, Стаття 3: Держава гарантує відповідно до закону недопущення кримінального переслідування, притягнення до кримінальної, адміністративної відповідальності та покарання осіб – учасників подій на території Донецької, Луганської областей. Тобто російським окупантам та їхнім посібникам терористам гарантується амністія.

Далі – більше. Наприклад, Стаття 4: Держава гарантує відповідно до Закону України "Про засади державної мовної політики" право мовного самовизначення кожного жителя в окремих районах Донецької та Луганської областей щодо мови, яку вважає рідною, вибору мови спілкування, вільного користування російською та будь-якою іншою мовою у суспільному та приватному житті, вивчення і підтримки російської та будь-якої іншої мови, їх вільний розвиток і рівноправність. Іншими словами, таким чином на сході буде знищено українську мову, натомість узаконюватиметься режим "сприяння" для російської.

А як Вам, наприклад, Стаття 5, абзац 2: Повноваження депутатів місцевих рад і посадових осіб, обраних на позачергових виборах, призначених Верховною Радою України цим Законом, не можуть бути достроково припинені. Тобто надається імунітет депутатам, "обраним" під контролем терористів – творіть, що хочете!

Але вершиною лояльності до ворогів української державності має стати Стаття 5, абзац 3: В окремих районах Донецької та Луганської областей законами України запроваджується особливий порядок призначення керівників органів прокуратури і судів, який передбачає участь органів місцевого самоврядування у вирішенні цих питань.

І далі Стаття 9: В окремих районах Донецької та Луганської областей рішенням міських, селищних, сільських рад створюються загони народної міліції, на які покладається реалізація завдання з охорони громадського порядку в населених пунктах цих районів.

Координація діяльності загонів народної міліції з охорони громадського порядку в населених пунктах здійснюється відповідним сільським, селищним, міським головою.

Загони народної міліції утворюються на добровільних засадах із числа громадян України, які постійно проживають у відповідних населених пунктах окремих районів Донецької та Луганської областей. Розуміти ці рядки Закону варто наступним чином: терористи призначатимуть керівників органів прокуратури і судів, а самі стануть "народною міліцією", підпорядкованою виключно місцевій владі, яку доволі ймовірно буде обрано з колишніх ватажків загонів бойовиків. Нічогенько так, правда?

Тепер про нашого східного сусіда… Стаття 8: Органи виконавчої влади сприяють розвитку в окремих районах Донецької та Луганської областей транскордонного співробітництва, спрямованого на вирішення спільних проблем розвитку, посилення та поглиблення добросусідських відносин між територіальними громадами, органами місцевого самоврядування окремих районів з адміністративно-територіальними одиницями Російської Федерації на основі угод про прикордонне співробітництво, що укладаються територіальними громадами, органами місцевого самоврядування, місцевими органами виконавчої влади України та територіальними громадами у межах компетенції, встановленої законом. Себто Україна має забезпечити прямі зовнішні відносини Донбасу з регіонами Росії. По суті, визнається сам факт відсутності фактичного кордону з Росією.

І наостанок наведу рядки Закону про те, що турбує більшість звичайних українців – про їх добробут, гаманець… Ось є у обговорюваному нами Законі така собі Стаття 7: Держава надає підтримку соціально-економічному розвитку окремих районів Донецької та Луганської областей...
У законі про Державний бюджет України щороку передбачаються видатки, що спрямовуються на державну підтримку соціально-економічного розвитку окремих районів Донецької та Луганської областей. Україна гарантує визначення таких видатків загального фонду Державного бюджету України захищеними видатками, обсяг яких не може змінюватися при здійсненні скорочення затверджених бюджетних призначень.
Отак і виходить, що ми з Вами за це все маємо платити, не вимагаючи від них жодних податків.

Це є першим найцинічнішим моментом у ситуації! Коли у державі криза, коли пересічний українець збирає копієчку до копієчки, щоб звести кінці з кінцями – нате, утримуватимемо за свої кошти ще й анклав бандитсько-окупаційної влади!

Але є ще й другий найцинічніший момент… Читаючи вищенаведені рядки у людини із совістю має виникнути питання: а як же ті сотні вбитих та покалічених українських вояків? За що вони гинули? Чи має моральне право українська влада дивитися в очі їх матерям, дружинам, дітям?

 І от ця влада, через підконтрольні ЗМІ й ручних "політологів" намагається довести суспільству, що жодного "особливого статусу" окремим регіонам Донецької і Луганської області в запропонованих змінах до Конституції немає. А зміни направлені виключно на встановлення довгоочікуваного миру.

Патріоти ж впевнені: ухвалене парламентом рішення – зрада національних інтересів і поступки Кремлю. А Ви, шановні українці, робіть висновки самі: зрада це чи перемога?

 

Народний депутат України Юрій Бублик

 

Олег Нечипоренко – один із вояків «Легіону Свободи» з міста Олександрія на Кіровоградщині. Минулого року воював у складі 9-го батальйону 30-ї окремої механізованої бригади. Восени 2014 року під час виконання бойового завдання під Волновахою друг Олег отримав серйозну травму ключиці. Згодом повернувся додому, в Олександрію, щоб пройти курс реабілітації після поранення. І ось, у липні 2015 року, йому довелося знову повернутися до лав українського війська. Тепер – під місто Армянськ, яке знаходиться на в’їзді до окупованого Криму. Друг Олег погодився на коротку розмову, яка, попри нестачу часу, виявилася напрочуд цікавою.

 

-          Друже, як ти сприйняв повторний виклик до лав української армії?

 

-          Сприйняв нормально. Зараз проходить шоста хвиля мобілізації, яка провалюється просто на очах. В цей критичний для держави момент треба було викликати усіх, кого можливо. Тому природно, що я, як військовозобов’язаний, повинен був повернутися на службу. Тим більше, що й сам збирався це зробити відразу після одужання.

 

-          Відомо, що зовсім скоро тебе повинні були демобілізувати. Чи не пересунулася  дата повернення додому на невизначений строк?

 

-           Взагалі, до «логічної» демобілізації мені лишилося служити рівно 20 діб. Офіційно її дату ніхто нікуди не пересував, але зрозуміло, що чіткої впевненості у тому, що за два десятки днів я повернуся додому, немає. Насправді ми нічого не знаємо. Є наказ, щоб усіх, хто більш-менш на ногах, зі шпиталю послати до війська. Серед моїх побратимів є хлопці, які свого часу отримали набагато серйозніші травми, але разом з тим стоять зі мною пліч-о-пліч. Ми підкоряємося. Розуміємо, що шоста хвиля мобілізації «захлинулася» сама в собі. І тепер, всупереч логіці демобілізації, жоден з нас не може сказати, скільки часу перебуватиме у війську.

 

-          Чи не пов’язуєш такий спішний виклик на службу з майбутніми місцевими виборами? Ти ж збирався балотуватися?

 

-          Ні. Однозначно –  не пов’язую. Маю неабиякий життєвий і бойовий досвід, щоб це стверджувати. А якщо й так, то все одно ухилятися від служби не буду. Значить, зараз я потрібніший тут, ніж у рідному місті.

 

-          Олеже, ти надовго випав із військової реальності внаслідок поранення. Чи бачиш якісь зміни після повернення на службу?

 

-          Зміни бачу. Ще й які зміни! Справа в тому, що я, хоч і повернувся в свій 9-й батальйон, маю відчуття, що це – зовсім інший Всесвіт. Хоча ми формально так і лишилися Вінницькою «дев’яткою». Ніби приписали її до 59-ї бригади, але це, м’яко кажучи, «пшик». Ми з побратимами зараз є таким собі «відокремленим» підрозділом. Нині стоїмо під Армянськом. Тому змінилося практично все. Там, під Маріуполем, нас забезпечували волонтери. А тут – ніхто. На жаль, державне постачання сюди не доходить. І волонтери не доїжджають. Хоча ні, трохи кривлю душею: сьогодні ми зі штабу приїхали, привезли мішок капусти, трохи моркви і маргарину (замість масла). Такий от матимемо нехитрий харч. Хлопці розповідали, що солять гадюк, але я ще не куштував. Та обов’язково маю продегустувати таку екзотику. Чи вам привезу, на Кіровоградщину? Хочете?

 

-          Це добре, що не розгубив у боях почуття гумору.  Чую, коло тебе хлопці гомонять. Не схоже на настрій обурених забезпеченням чи житлом вояків.

 

-          Сміємося над собою, і тому все у нас виходить. Тут, якщо не дивитися на все з почуттям гумору, вижити було б складно. А так – все добре: негаразди обертаються в жарти, і чим їх більше, тим веселіше. Хоча насправді все всередині кипить від обурення. Але то все потім. Після перемоги подивимося на все серйозно, розцінимо, хто є хто у нашій державі і чому доводилося воякам перебувати в таких умовах. От лише перемогти московітів треба спочатку.

  

-          Щодо окупантів. Є свідчення, що останніми днями посилюється їх активність. Що можеш сказати про території поблизу окупованого Криму? Чи робить ворог спроби розширити підконтрольні території, просунутися далі?

 

-          Ні. Окупанти на пропускному пункті до Криму поводять себе доволі пасивно. На кордоні стоять буряти. Ми – на шляху з Херсона до Армянська. Вони – трохи далі, на гілці Херсон–Чаплинка. Але спостерігати за ними досить цікаво, ми часто з хлопцями так розважаємося: ходять собі з сумочками туди-сюди, діловито сідають у фури і їдуть далі, куди їм потрібно. Поводять себе тихо і навіть іноді здається, що бояться підходити хоч на сантиметр ближче.

 

-          Чи вдавалося поговорити бодай з кимось із жителів Криму? Як вони розцінюють своє нинішнє життя у складі РФ?

 

-          Немає у них задоволення. Панічний страх, коли згадують про ціни, і абсолютна відсутність робочих місць – от така їх теперішня реальність.

 

-          Дякую за розмову, друже! І прийми найтепліші вітання з Кіровоградщини. Хай все буде добре!

 

-          А воно й буде добре. У нас настрій, як бачите, оптимістичний. Маємо український дух, силу волі і неабиякий гарт. Тож – переможемо! Беззаперечно. І Крим повернемо. Жителі півострова вже спробували «путінської» підтримки. Тому за спільних зусиль все владнаємо.

 

 

У Кіровограді невідомі вандали сплюндрували графіті з зображенням загиблого свободівця Володимира Степанка. Графіті у травні 2015 року створили активісти «Соколу», приурочивши його до Дня Героїв. Про акт вандалізму над портретом героя повідомила Юлія Вічко, членкиня Кіровоградської міської організації ВО «Свобода».

Володимир Степанок загинув у січні 2015 року, виконуючи бойове завдання. Він є прикладом як для юних націоналістів, так і для досвідчених побратимів. Тому таке поводження з його зображенням обурило всіх без виключення.

Портрет Володимира, який поклав своє життя за вільну від московських окупантів Україну, було спотворено написами образливого змісту, нанесеними чорною фарбою. Серед слів, які з’явилися поверх графіті, зустрічаються «кат», «фашист» та інші. За думкою сокільців, ці поняття красномовно характеризують «автора» написів, але не Володимира Степанка.

Прес-служба Кіровоградської міської організації ВО «Свобода»

У ніч з 20 на 21 червня 2015 року в селі Бережинка під Кіровоградом за ініціативи Молодіжної організації ВО «Свобода» та за участі  Кіровоградського міського осередку націоналістів було проведено обрядові дійства, приурочені до свята Купайла.

Проводили захід на березі озера, яким уже кілька років поспіль опікуються сокільці Кіровоградщини. «Не так давно ця місцина була схожа на смітник: пакети, розбиті пляшки, бур’яни тощо,» - розповідають молоді націоналісти. Але, стараннями активістів, тепер коло ставка – чисто і приємно. Учасники заходу продемонстрували присутнім традиційні українські обрядові дійства з літнього циклу свят. Це виявилося дуже цікавим нагадуванням про те, що українці спрадавна були талановитими, креативними і спраглими до прекрасного.

Також у виконанні ініціаторів та учасників заходу прозвучали чарівні народні пісні, пов’язані з літнім обрядовим циклом свят.

Цьогорічний захід – черговий у низці щорічних зборів сокільців на березі ставка у Бережинці. Відповідно, молодь планує повернутися сюди і наступного року, щоб вшанувати велич українських традицій.

 Прес-служба Кіровоградської міської організації ВО «Свобода»

Посилання на світлини: https://plus.google.com/u/0/photos/114014129691100628611/albums/6163105343870766497

 

 

21 червня 2015 року Кіровоградський осередок націоналістів у рамках робочого візиту відвідав заступник голови ВО «Свобода» з питань ідеології Олександр Сич. Разом з Олександром Сичем свободівці Кіровоградщини пройшли перший етап Націоналістично-ідеологічного вишколу, а також провели бесіду на тему актуальності основних засад націоналізму в сучасній Україні.

Олександр Сич прочитав лекцію «Основи націоналізму», яка виявилася цікавою і корисною для кожного з присутніх.

В ході зустрічі свободівці отримали багато цікавої інформації, а також відповіді на запитання, які так чи інакше поставали під час обговорення лекції Олександра Сича.

«Подібні заходи, спрямовані покращити чи нагадати ази ідеологічних засад ВО «Свобода», дуже корисні як для партійців зі стажем, так і для молоді. Треба досконало знати мету, якої прагне націоналіст, можливі засоби для її реалізації та ключові послання, які ми повинні доносити до суспільства», - зазначив в.о. голови Кіровоградської міської організації ВО «Свобода» Сергій Капітонов, коментуючи зустріч із заступником лідера партії з питань ідеології.

Прес-служба Кіровоградської міської організації ВО «Свобода»

19 червня 2015 року Кіровоградські свободівці долучилися до Божественної Літургії та Молебну за мир в Україні, які провів Святійший Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет. Заходи розпочалися о 19.00 на площі Героїв Майдану в м. Кіровоград.

Також після Молебну, який тривав близько півгодини, Святійший Патріарх Філарет нагородив медалями вояків 3 окремого полку спецпризначення, 17 окремого мотопіхотного батальйону, 57 аеромобільної бригади. Невтомні волонтери Кіровоградщини отримали відзнаку «За жертовність і любов до України». 

Помолитися за Україну з Святійшим Патріархом Київським і всієї Руси-України Філаретом на площу Героїв Майдану зійшлися десятки людей – небайдужих містян та жителів області.

 

Прес-служба Кіровоградської міської організації ВО «Свобода»

 

Днями Кіровоградська міська організація ВО «Свобода» завершила перереєстрацію членства. За словами в.о. голови осередку Сергія Капітонова, це був вимушений крок, але разом з тим він є позитивним зрушенням з огляду на подальшу діяльність організації. Надалі планується розширення складу осередку завдяки добору молодих, перспективних кадрів з числа прихильників.

«Насправді зменшення кількості партійців не означає, що ми увесь цей час плекали зрадників. Просто люди з вагомих причин перейшли до статусу прихильників націоналістичного об’єднання. Від проблем зі здоров’ям, пенсійного віку та зміни виду діяльності, що означає нестачу вільного часу, ніхто не застрахований», - коментує процес перереєстрації Сергій Капітонов.

Звісно, є певний відсоток людей, які змінили свої політичні переконання. Але, як наголошує керівник організації, краще покладатися на відповідальних, ідейних, гонорових і впевнених у подальшому успіху «Свободи» на політичній ниві партійців, ніж чекати відданості від тих, хто так чи інакше відійшов убік від життя міської організації.

На сьогоднішній день більше двадцяти кіровоградців припинили своє членство у ВО «Свобода». Більшість з них планують усіма можливими їм засобами підтримувати партію і збираються й надалі брати участь у всіх заходах, організовуваних свободівцями.

«Але серед теперішнього членства лишилися люди, на яких можу покладатися так само, як і на себе», - зазначає Сергій Капітонов.

Прес-служба Кіровоградської міської організації ВО «Свобода»

 

14 червня 2015 року в місті Кіровоград відбувся Марш соціальної справедливості проти здирницьких тарифів та політики чинного уряду, що призводить до зубожіння українського народу. Ініціатор заходу – Кіровоградська обласна організація ВО "Свобода". До націоналістів долучилися також громадські організації, представники інших політичних партій та патріотично налаштовані жителі області.

Численні учасники організованим ходом пройшли від майдану Янгола-Охоронця вулицею Велика Перспективна. Завершився марш на площі Богдана Хмельницького, де націоналісти провели мітинг. 

Виступили в.о. голови Кіровоградської міської організації ВО "Свобода" Сергій Капітонов та очільник "Соколу Свободи" Кіровограда Геннадій Маламен. Вони довели до відома громади реальну картину діяльності чинного уряду, проілюструвавши її влучними прикладами. Серед цих прикладів чільне місце посідає абсолютне невиконання передвиборчих обіцянок і невідповідність між словом та ділом тих, хто на хвилі Революції гідності прийшов до влади.

До слова було запрошено й представників громадськості. Кожен із промовців висловлював обурення здирницькими тарифами і політикою чинної влади, прогнозуючи нову хвилю загальноукраїнських протестів, якщо уряд Яценюка у найближчий термін не припинить злочинний "деребан" і тарифну наругу над народом.

Sidebar Ad 1
Sidebar Ad 3

FACEBOOK